Образ «світлого майбутнього» в ідеологічній концепції радянської міфології: за мотивами повісті О. Толстого «Золотий ключик або пригоди Буратіно»

Анотація

У статті висвітлено архетипну символіку міфолітературих образів Золотого Ключика, «чарівних»
дверей у комірчині Карло і «нового театру».
Наукова новизна. У вітчизняній гуманітаристиці відсутні наукові публікації, де розкривається міфологічна
семантика головних атрибутів повісті О. Толстого «Золотий ключик, або пригоди Буратіно».
Висновки. Центральним елементом, навколо якого будується сюжет повісті є образ Золотого Ключика. Використання цього символу швидше за все є запозиченням з міфології індоєвропейців. На відміну від міфів, в
яких власником ключів може бути лише обраний або посланник, у О. Толстого ключем володіють персонажі, які є
антиподами – Карабас Барабас і Буратіно, що політизує теософський символ духовної досконалості. Відповідна
схема є типовою для літератури того часу, коли нововиявлені радянські письменники намагалися виправдати суспільну ситуацію сталінського правління. Буратіно випадково заволодів Золотим Ключиком, а відтак незаслужено потрапив до чарівного театру. Несподіваним є фінал повісті, де з’ясовується, що потаємні дверцята не ведуть до казкової «країни мрій», а є лише «підземним переходом» до іншого театру, розташованого поряд, що наштовхує на невтішні висновки про відсутність «світлого майбутнього». Складається враження, що події, які відбуваються в повісті, є гарно зрежисованими, в результаті чого будь-які зміни приречені до невдачі, а місто тарабарського короля чимось нагадує матрицю з однойменного кінофільму.
У зв’язку з цим Буратіно залишається такою самою дерев’яною лялькою, до якої, крім ковпачка і паперової куртки, додався ще один атрибут – хрипуча труба, що свідчить про його фальшивість. У цьому разі проявляються ознаки антиобряду, виконання якого провокує зворотні результати, де головний герой повісті позбавлений права на якісні зміни, тому не може перетворитися на справжнього хлопчика.