Історичні етапи розвитку сільської медицини в Україні: від радянської модернізації до трансформацій початку ХХІ ст. (1953–2014 рр.)

Анотація

Мета статті спрямована на комплексне дослідження історичної еволюції сільської медицини в Україні протягом 1953–2014 рр., що передбачає виявлення та наукове обґрунтування ключових етапів трансформації
медичної мережі, а також оцінку впливу державної політики на якість медичного обслуговування селян.
Наукова новизна полягає у виокремленні та науковому обґрунтуванні ключових етапів трансформації сільської
медицини в Україні протягом 1953–2014 рр. Доведено, що «оптимізація» медичної мережі в період незалежності
не була автономним явищем, а стала безпосереднім наслідком вичерпання ресурсного потенціалу централізованої моделі 1970 – 1980-х років. Виявлено закономірність, згідно з якою скорочення соціальної інфраструктури на селі зумовило поглиблення демографічної кризи та відтік трудового потенціалу з аграрного сектору. Також встановлено диспропорцію між нормативно-правовим забезпеченням галузі та реальним рівнем доступу населення до медичної допомоги.
Висновки. У результаті дослідження розроблено історичну періодизацію, що дозволила виокремити три
ключові етапи трансформації сільської медицини. Перший етап (1950–1960-ті рр.) позначений розбудовою галузі,
що забезпечила базову територіальну доступність медичної допомоги селянам. Другий етап (1970–1980-ті рр.) супроводжувався переходом до інтенсивної централізації навколо районних лікарень, що призвело до технологічного занепаду первинної ланки та функціонального розриву в якості послуг між центром і периферією. Третій етап (1990-ті – 2014 рр.) характеризувався інституційною деградацією та переходом до моделі вимушеного самозабезпечення пацієнтів. Ключовим чинником цього періоду стала адміністративна «оптимізація» початку ХХІ ст., яка через ігнорування географічної специфіки та стану інфраструктури призвела до утворення територій з обмеженим доступом до медичних послуг. Обґрунтовано, що територіальна віддаленість стала визначальним бар’єром у реалізації конституційних прав селян; цей чинник де-факто закріпив соціальну нерівність між містом і селом та створив передумови для поглиблення демографічної кризи в Україні.