Методичні аспекти викладання аграрної історії кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст. у ЗЗСО
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
Анотація. Мета розвідки – з огляду на сучасні вимоги, оптимізувати методичні прийоми викладання історії
України кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст. у дев’ятих класах.
Наукова новизна. Автор пропонує й обґрунтовує робочу гіпотезу про те, що порівняно більше наповнення
навчальних програм аграрною тематикою (змістом), зокрема щодо кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст., затребувано
наукою та суспільними потребами. Конкретно така доцільність мотивована щонайменше кількома чинниками. Поперше, самобутністю історії України саме в контексті домінування в ній аграрного (сільськогосподарського) способу
життєдіяльності більшості населення, також – досить тривалим періодом збереженням основ традиційного
суспільства в умовах його «занадто уповільненої» модернізації (насамперед у ментальному аспекті). По-друге,
викликами, які постають перед українським загалом у розумінні його прийдешнього історичного «розселянення». Потретє, актуальністю завдань дослідження проблеми «селянська нація», як вона сформульована сучасною європейською
історіографією.
Висновки. Спираючись на положення чинного законодавства, зокрема й галузевих нормативно-правових актів,
керуючись власною професійною практикою та, принагідно, узагальненим досвідом колег-учителів, автор робить
обгрунтовані висновки про збереження та зростання актуальності викладання аграрної минувшини на етапі переходу
закладу загальної середньої освіти (далі – ЗЗСО) до НУШ. Подальші методичні вдосконалення автор вбачає в ідеї
набуття учнями потрібних компетентностей на основі творення міждисциплінарних синтезів-знань.
Проаналізовано викладання різних аспектів аграрної історії України кінця XVIII – початку XIX ст. у закладах
загальної середньої освіти. Автор обґрунтовує позицію щодо збереження актуальності та значущості викладання
аграрної минувшини на етапі переходу загальноосвітніх навчальних закладів до Нової української школи, спираючись
на чинне законодавство, керуючись власною багаторічною професійною практикою та, більше того, узагальненим
досвідом. колег-педагогів. Загальний підсумок дослідження полягає в тому, що за останні десятиліття інтерес до
історії сільського господарства України помітно знизився, що не зовсім виправдано, особливо зважаючи на дидактичні
та освітні завдання, які постають сьогодні перед українським суспільством.
Автором запропоновано та обґрунтовано гіпотезу про те, що стан історичної науки та сучасного українського
суспільства вимагає «повернення» до більшого «поповнення» навчальних програм закладів загальної середньої
освіти, зокрема кінця XVIII – поч. ХІХ століття. Така доцільність обумовлена кількома факторами. По-перше,
своєрідність історії України, саме в контексті домінування аграрного (землеробського) способу життя більшості
населення, тривалого періоду збереження основ традиційного суспільства в його «надто повільній» модернізації.
(особливо в психічному аспекті). По-друге, виклики, які постають перед українською громадськістю в осмисленні її
майбутнього історичного «переселення». По-третє, актуальність дослідження проблеми «селянської нації», як вона
була сформульована в сучасній європейській історіографії. Подальші перспективи методологічного вдосконалення
автор вбачає в ідеї набуття студентами необхідних компетентностей на основі створення міжпредметних знань.
Запропоновані теоретичні та практичні аспекти дослідження дають підстави вважати, що викладання історії
України в системі загальної середньої освіти, особливо в розрізі її аграрної складової, потребує суттєвої корекції.
Автор вважає за доцільне суттєво трансформувати зміст цієї дисципліни, звернувши увагу на нове методичне
забезпечення цього процесу.
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Посилання
Boriak, Т. (2022). Usnoistorychni dzherela pro podvirni obshuky pid chas Holodomoru 1932–1933 rr. v
Ukraini і nа Кubani [Oral historical sources about house-to-house visits during the Holodomor of 1932–1933 in
Ukraine and the Kuban]. Etnichna іstoriia narodiv Yevropy, 67, 82 – 91. [in Ukrainian].
Domanska, E. (2006). Rechi yak inshi. [Things like others]. Eidos, 2, 1, 125 – 143. [in Ukrainian].
Druzhinin, N. (1946). Gosudarstvennyie krestianie i reforma P. D. Kisielieva. [State peasants and the reform
of Kiselyov P.], 1. Priedposylky i sushchnost reformy. Моskwa : AN SSSR. [in Russian].
Istoriia Ukrainskoi RSR. (1981). [History of the Ukrainian SSR]. Кyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].
Istoriia Ukrainy. (2017). [History of Ukraine]. Кyiv: Lіtеrа LТD. [in Ukrainian].
Lytvynova, T. (2011). «Pomishchytska pravda». Dvorianstvo Livoberezhnoi Ukrainy ta selianske pytannia
naprykintsi XVIII – u pershii polovyni XIX stolittia (ideolohichnyi aspekt) : monohr. [«Landlord’s Truth». The
nobility of the Left Bank of Ukraine and the peasant question in the late eighteenth – in the first half of the
nineteenth century (ideological aspect)]. Dnipropetrovsk : LIRA. [in Ukrainian].
Prysiazhniuk, Yu. (2013). Poniattia «narod» u retrospektsii ukrainskych і polskych intelektualiv ХІХ st.
[The concept of «people» in retrospect of Ukrainian and Polish intellectuals of the XIX century]. Rozdroża. Рolskoukraiński dyskurs humanistyczny. Redakcja naukowa : R. Dymczyk, I. Krywoszeja, N. Morawiec. Częstochowa ;
Humań ; Poznań: Wydawnictwo «Taurus», 201 – 208. [in Ukrainian].
Riabchuk, М. (2019). Dolannia ambivalentnosti. Dychotomia ukrainskoi nacionalnoi identychnosti –
іstorychni prychyny tа politychni naslidky. [Overcoming ambivalence. The Dichotomy of Ukrainian National
Identity – Historical Causes and Political Consequences]. Кyiv: IPіEND. І. F. Кurasha NАN Ukrainy. [in
Ukrainian].
Viatrorych, V. (2021). Notatky z kuchni «perepysuvannia istorii» [Notes from the kitchen of «rewriting
history»]. К. : Nash Format. [in Ukrainian].
Wilson, Е. (2004). Ukraintsi : nespodivana natsiia. [The Ukrainians : Unexpected Nation]. Кyiv: К.І.S.
[in Ukrainian].