Селянський ренесанс в Україні початку ХХ ст.: погляд Дмитра Донцова

Анотація

Мета дослідження – розкрити зміст донцовської концепції селянського ренесансу, представлений у
праці «Підстави нашої політики».
Висновки. За Д. Донцовим, Перша світова війна, селянські революції в Європі зумовили те, що на авансцені
європейської історії початку ХХ ст. з’явився новий Актор – селянство. На думку мислителя, «з загалюканого білого
раба, невільника міста» селянин став центром, «віссю, коло котрої зачинає крутити ся все господарське житя краін,
діткнутих війною». По суті поява такої селяноцентричності й є селянським ренесансом у Центрально-Південно-
Східній Європі загалом і в Україні зокрема. Відродження селянства, відповідно до концепції філософа, призвело до
його пріоритетності у таких сферах: 1) економіка; 2) оборона. В українських тогочасних реаліях, як він вважав,
«кляса дідицько-шляхоцька … випустила тепер з своіх немічних рук зброю». Зважаючи на це, логічним, на його думку,
є перехід до селянства і впливу політичного.
Фактично Д. Донцов обгрунтував роль селянства як провідника тогочасної української нації, як носія української
ідентичності, втілення національних ідеалів і чеснот, соціально-економічної та суспільно-політичної основи
української державності. Він без приниження визнавав, що українці – селянська нація, а Українська революція 1917
– 1921 рр. носила селянський характер: «Украінський селянин свою революцію вже зробив і ніякої иншої вже не
потребує».
У донцовській концепції селянського ренесансу ми спостерігаємо розумний і критичний селяноцентризм її автора.
Мислитель свідомий того, що на початку ХХ ст. селянство не було повною мірою підготовленим до державного
будівництва. Водночас, за умов Української революції 1917 – 1921 рр. селянство виступило, послуговуючись сучасною
термінологією, тригером тогочасних нелінійних процесів українського націотворення.