Новітня методологія вивчення аграрної історії України: руралістика

Анотація

Мета статті. Автори статті ставлять за мету отримати знання щодо новітньої методології історико-аграрних досліджень в Україні, зокрема, стосовно такої методологічної парадигми, як руралістика.
Наукова новизна публікації полягає у тому, що авторами проаналізовано застосування руралістики в сучасних
дослідженнях із аграрної історії. Зокрема, встановлено, що, по-перше, руралістика є відносно новою методологією, що сформувалася упродовж 1960-х – 1980-х рр. як рефлексія на процеси глобалізації, стала результатом повернення «обличчям до селян» Вона представляє нове розуміння нелінійної багатоаспектної взаємодії сільської та міської підсистем суспільства; по-друге, руралістика об’єднує всі наукові напрями, що вивчають ті чи інші складники сільської територіальної підсистеми соціуму; по-третє, до поняттєвого апарату руралістики належать «руральність», «руральний розвиток», «руралізація», «руралізм», «сільська історія»; по-четверте, сільська історія, на думку руралістів, попри дискусійність теоретичної розробки поняття, – складник руралістики, самостійна галузь історичної науки у контексті руралістики, що водночас є теоретичною й емпіричною історією, предметним полем якої є сільський простір та сільські території; по-п’яте, евристична цінність руралістики загалом і руралізму
зокрема полягає у тому, що останній покликаний сформувати системне уявлення про перспективи і шляхи сільського розвитку в постіндустріальному суспільстві. Повною мірою евристичний потенціал руралістики розкрито у дослідженнях, що стосуються аграрної історії України 2000-х рр. Праць, написаних на засадах руралістики, що стосуються ранніших періодів аграрної історії України, авторами статті не віднайдено, тому говорити про евристичний потенціал руралістики стосовно попередніх періодів аграрної історії України не доводиться; по-шосте, додаткового теоретичного доопрацювання потребує теза руралістів стосовно того, що сільська історія є ширшою за аграрну історію чи історію селянства. Додаткової аргументації, зокрема, вимагає запропоноване руралістами розуміння сутності сільської історії, власне її наукового інструментарію. З огляду на результати аналізу запропонованих ними міркувань стосовно сутності сільської історії, вони на думку авторів статті, лише посилюють розуміння останньої як синоніму аграрної історії; по-сьоме, руралістами не наведено стрункої системи переконливих доказів на користь їхньої тези стосовно того, що ««аграризм» і «руралізм» не одне і теж». Навпаки, запропоновані руралістами міркування дають достатньо підстав говорити про руралізм як аграризм другої половини ХХ – початку ХХІ ст.; по-восьме, між аграризмом і руралістикою відсутні принципові розбіжності, вони як методологічні парадигми доповнюють одна одну. Наприклад, якщо аграризм є евристичним науковим інструментом для вивчення
доіндустріального, індустріального селянства, то руралізм – постіндустріального. У такий спосіб досягається синергія чи комплементарність – розширення хронологічних меж, об’єктного і предметного полів дослідження, панорамність і ґрунтовність отриманих нових наукових знань тощо.