Участь приватних та орендних підприємств у переробці сільськогосподарської продукції в роки НЕПу в Україні

Анотація

Мета роботи показати еволюцію розвитку приватної та орендної підприємницької діяльності в галузі переробної сільськогосподарської продукції в роки непу.
Наукова новизна статті полягає у висвітленні реалій приватного виробництва в сільськогосподарських галузях та стратегії радянської влади на її поступове витіснення та знищення. Розглянута орендна плата та інші економічні чинники в шкірохутровій та у харчовій галузях, які більшою мірою носили сільськогосподарський характер. Щоб гарантувати високий рівень орендної платні і зацікавити підприємця в збільшенні виробництва продукції, модернізації
устаткування губраднаргоспи встановлювали обов’язковий його мінімум, порівняно з довоєнним періодом. За своїми розмірами та технічною оснащеністю приватновласницькі та орендні підприємства поступалися державним, на них дуже часто не було ніяких механічних двигунів. Водночас продуктивність праці на них була в 1,7 – 2 рази вищою.
Додатковий прибуток на приватних і орендованих підприємствах отримувався шляхом збільшення робочого дня до 10, 12, а іноді і до 16 годин, скорочення обідньої перерви, використання дитячої та жіночої праці за зменшену платню, економії коштів за рахунок не дотримання санітарно-гігієнічних умов праці. Як правило, використовувалася відрядна форма оплати праці. Розмір заробітної платні встановлювався залежно від індивідуального виробітку. Приватники більш ретельно підбирали кадровий склад робітників. Заробітна платня була на 15 – 60% вищою ніж на державних підприємствах, водночас підприємці організовували виробничий цикл таким чином, що робітники працювали із більшою інтенсивністю, іноді понаднормово без додаткової оплати.
Висновки. Не зумівши отримати перемогу в конкурентному змаганні, радянська держава відмовилася від економічних методів боротьби з приватним підприємництвом в цих галузях і застосувала суто адміністративні, вольові методи. Так, на початку 1926 р. тарифи на залізничні перевезення для приватних підприємств названих виробництв були збільшені в три рази. Наркомату шляхів сполучення СРСР було рекомендовано не тільки обмежити їх обслуговування, а навіть відмовляти приватникам в цьому. Державним і кооперативним організаціям заборонялося продавати приватникам зерно, шкіри та іншу сировину, вони взагалі позбавлялися можливостей отримати кредити.
Місцевим органам влади ставилося завдання: шукати шляхи розриву угод на оренду млинів, круподерок та олійниць. У результаті такої політики відбулося різке скорочення приватного виробництва в названих галузях і зниження його відносної й абсолютної питомої ваги в народному господарстві.